ISSN 1857-4122
Publicaţie ştiinţifică de profil Categoria B
Trimite un articol
ISSN 1857-4122
Publicaţie ştiinţifică de profil Categoria B
Trimite un articol

Міжнародно-правовий аналіз концепції європейського інформаційного простору

Тетяна Андріївна Терехова, аспірант Інституту міжнародних відносин Київський національний університет імені Тараса Шевченка науковий керівник д.ю.н. Медведєва М.О.

Стаття присвячена аналізу правової категорії «Європейський інформаційний простір». Зроблено висновок, що з правової точки зору, він являє собою правові засади регулювання діяльності в інформаційній сфері в Європі, які здійснюються виходячи з базових європейських цінностей (поваги до прав людини, демократії та верховенства права, економічної свободи і відповідальності) і здійснюються в рамках діяльності європейських міждержавних об’єднань, які своєю чергою впливають на відповідну діяльність держав.

Ключові слова: право Європейського Союзу, Європейський інформаційний простір, правове регулювання діяльності засобів масової інформації в ЄС.

Статья посвящена анализу правовой категории «Европейское информационное пространство». Сделан вывод, что с правовой точки зрения, она представляет собой правовые основы регулирования деятельности в информационной сфере в Европе, которые осуществляются на основании базовых европейских ценностей (уважения к правам человека, демократии и верховенства права, экономической свободы и ответственности) и осуществляются в рамках деятельности европейских межгосударственных объединений, которые в свою очередь влияют на соответствующую деятельность государств.

Ключевые слова: право Европейского Союза, Европейское информационное пространство, правовое регулирование деятельности средств массовой информации в ЕС.

This article analyzes the legal category of «European information space.» It is concluded that from a legal point of view, it is a legal basis for regulating activities in the information sector in Europe, which are carried out based on the basic European values (human rights, democracy and the rule of law, economic freedom and responsibility) and implemented in the framework of European intergovernmental organizations, which in turn influence the appropriate actions of states.

Keywords: Law of the European Union, the European information space, the legal regulation of the media in the EU.

Зараз в різних сферах співробітництва на міжнародному рівні доволі популярною і часто застосованою є концепція просторів, особливо властивою вона є Європі, зважаючи на сталість і кількість в ній інтеграційних процесів і міждержавних об’єднань, спільність економічної, політичної, безпекової, ідеологічної, ментальної і релігійної основи. Як приклади? ми можемо згадати «Європейський освітній простір», започаткований в рамках Болонського процесу, «Європейський економічний простір», розпочатий в 1994 р. в рамках ЄС і держав-членів Європейської асоціації вільної торгівлі і інші. Не є виключенням і «європейський інформаційний простір» (в доктрині ще називають «єдиним європейським інформаційним простором», «транс-європейським інформаційним простором» [1]). Поки дослідження цього явища зосереджені в рамках журналістики, політології і міжнародної інформації (О.В. Швець, І.А. Кисарець, С.Б. Ніконов, В.Г. Машликін [2]), його правові механізми майже не виявлені і не проаналізовані. В той же час недвозначно відзначається, що створення єдиного європейського інформаційного простору є одним з найважливіших завдань процесу європейської інтеграції [3, с. 279].

В цій статті ми спробуємо дослідити саме міжнародно-правові аспекти цієї цікавої політико-правової категорії. Також з’ясуємо її зв’язок з діяльністю засобів масової інформації в ЄС.

Правова категорія «європейський інформаційний простір» є безпосередньо пов’язаною з іншим широким поняттям – «європейське право». Як його характеризує Б.М. Топорнін європейське право є збірним поняттям, яке охоплює хоча й близькі й часом взаємозалежні, але проте різні правові феномени. Строго кажучи, єдиного європейського права в природі не існує. Кожен раз, коли ми говоримо про європейське право, необхідно уточнювати, про що власне, йдеться. Найбільш поширене розуміння європейського права у двох сенсах – у широкому і вузькому [4, с. 129]. Аналізуючи концепцію європейського правового простору, М.М. Гнатовський відзначає, що вона охоплює всі явища, які є результатом правової діяльності європейських інтеграційних організацій, позначаючи механізм і результат взаємопроникнення систем національного та міжнародного права в Європі, маючи три основні організаційно-правові форми європейської інтеграції – Європейський Союз, Раду Європи та Організацію з безпеки і співробітництва в Європі [5, с. 42-43]. З інших підстав виходив І.І. Лукашук, який визначив європейський правовий простір як «єдині загальноєвропейські норми і стандарти», що досягаються сумісністю правових стандартів держав, зміцненням їх правових основ та укладенням необхідних для цього двосторонніх і багатосторонніх договорів [6, с. 48-49].

Як бачимо, якогось спільного розуміння тут немає, проте є ключовий аспект – «європейський елемент». В статутах цілого ряду організацій розташованих в Європі, в якості обов’язкового елементу членства визначено європейське географічне розташування. Зокрема, це ст. 49 ДЄС, преамбула Статуту Ради Європи, ст. 220 п. 1 ДФЄС, яка передбачає, що ЄС встановлює будь-яке корисне співробітництво з Радою Європи, ОБСЄ та ОЕСР. Крім того, в ст. 6 п. 3 ДЄС встановлено, що основні права, гарантовані Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ухваленою в рамках Ради Європи, становлять загальні принципи права ЄС. Своєю чергою ст. 21 п. 2с ДЄС також відзначає, що ЄС намагається забезпечити високий рівень співробітництва у всіх сферах міжнародних відносин з метою збереження миру, запобігання конфліктам та зміцнення міжнародної безпеки відповідно до цілей і принципів Гельсінського Заключного акта (1975 р.) та Паризької хартії для нової Європи (1990 p.), укладених в рамках НБСЄ [7, с. 239-245].

Переходячи до характеристики європейського інформаційного простору (European information space), варто вказати ті його визначення, які існують. Так, О.В. Швець вважає, що це сукупність європейських інформаційних ресурсів, інформаційних потоків й інформаційної інфраструктури, які дозволяють на основі норм міжнародного права забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільств та держав в усіх сферах життєдіяльності цивілізації з рівним правом доступу до відкритих джерел інформації. Основними його елементи є: світові інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура й інформаційний потік. Складовими – національні інформаційні простори, що ґрунтуються на принципах Європейської конвенції прав людини, Європейської концепції побудови інформаційного суспільства, програм електронного врядування й упровадження інновацій [8, с. 136]. За Ю. Тихоміровою європейський інформаційний простір це реальний і віртуальний феномен, який є одним з основних напрямків європейської інтеграції, що складається з національних інформаційних просторів європейських країн і транс-європейського інформаційного простору з транснаціональних структур Європи [1]. В рамках ЄС у «Ініціативі i2010» створення єдиного інформаційного простору визначено ключовим завданням, яке визначається як, таке, що «використовуючи правила для електронних комунікаційних мереж і цифрових послуг, з метою отримати кращий можливий вибір, якості і ціни для промисловості і споживачів ЄС. Правила і практика регулювання повинні сприяти відкритому і конкурентному єдиному ринку мереж і послуг, який є привабливим для інвесторів та інновацій. Правила повинні бути простими і гнучкими, наскільки це можливо, так щоб розвиток ринку і технології не стримувався» [9]. В рамках Ради Європи вказують про існування дещо іншого явища – «медійної екосистеми» яка в широкому сенсі охоплює всіх учасників та фактори, взаємодія яких дозволяє ЗМІ функціонувати і виконувати свою роль в суспільстві [10, с. 2]. Як бачимо, підходи в теорії і на практиці суттєво різняться. Підхід ЄС сконцентровано на вирішення за допомогою інформаційного простору проблем внутрішнього економічного ринку, для обслуговування якого, власне цей простір і створюється. В доктрині звертають увагу на цивілізаційний вимір інформаційного простору. Поте спільним в обох підходах є визнання потреби звернення цього інформаційного простору на людину або споживача в рамках інформаційного суспільства.

Інституційною складовою європейського інформаційного простору є широка система міжнародних організацій, які забезпечують існування і розвиток інформаційної сфери для європейського суспільства. Це є Європейський Союз, Рада Європи, Організація з безпеки і співробітництва в Європі і інші. Вони ініціюють створення європейських інформаційних систем, інтеграція засобів масової інформації та комунікації, формування науково-технічного потенціалу в галузі інформаційних і комунікаційних ресурсів, інтенсифікації науково-дослідної діяльності та створення нормативно-правові основи інформаційної діяльності в Європі [1]. В процесі створення європейського інформаційного простору беруть участь також неурядові організації, чия діяльність спрямована на вирішення проблем в галузі окремих напрямків міжнародного спілкування, налагодженні діалогу між державною владою і приватним сектором, об’єднанні експертів для розробки професійних стандартів та організації широких представницьких контактів на міжнародному рівні.

Формування інформаційної політики не відразу стало одним із пріоритетних завдань європейських інституцій. У документах ЄС немає єдиної інтерпретації інформаційної політики, її визначення, функцій, завдань, складових, механізмів реалізації. Ключову роль у формуванні європейського інформаційного простору грають неюридичні, рекомендаційні акти. Так, вже в 1982 р. Рада Європи назвала вільний потік і широке поширення різного роду інформації незалежно від кордонів «важливим фактором взаєморозуміння у світі, для об’єднання людей і взаємного збагачення культур» та поставила перед засобами масової інформації мету – сприяти міжнародному співробітництву і розвивати інфраструктуру інформаційних потоків [11]. У 1994 р. на IV Європейській конференції міністрів з питань політики в галузі ЗМІ було відзначено, що «ЗМІ можуть сприяти створенню атмосфери взаєморозуміння і толерантності між людьми, групами та країнами, а також досягненню цілей демократичної, соціального і культурного згуртування» [12]. В 2005 р. Комісія ЄС запропонувала стратегічні рамки для формування європейського інформаційного суспільства «Ініціатива i2010 – Європейське інформаційне суспільство для зростання та зайнятості», однією з головних цілей яких є «створення єдиного європейського інформаційного простору, необхідного для успішного функціонування відкритого та конкурентоспроможного внутрішнього ринку у сфері інформаційного суспільства та засобів масової інформації» [9].

В рамках створення єдиного європейського інформаційного простору було визначено чотири основні проблеми, які необхідно вирішити на самому початку, пов’язані з цифровою конвергенцією:

— швидкість послуг широкосмугового зв’язку в Європі, щоб доставити значний контент і відео високої чіткості;

— підвищення правової та економічної визначеності, щоб заохотити нові послуги та он-лайн підвищення сумісності пристроїв і платформ, що сприяє більш зручному наданню послуг на портативних платформах;

створення в Інтернеті більшої безпеки від шахраїв, шкідливих контенту і технологічних збоїв, щоб підвищити довіру серед інвесторів і споживачів [13].

На формування європейського інформаційного простору впливають три різні фактори: європейський інтеграційний процес, становлення інформаційного суспільства і розвитку нових інформаційно-комунікативних технологій, історичних політичних і соціокультурних традицій держав-членів.

Ініціатива i2010 являє собою першу ініціативу Комісії, яка в рамках переробленого Лісабонського партнерства виступає за більший економічне зростання і зайнятість. Стратегія i2010 переслідує три головні цілі:

— Створення єдиного європейського інформаційного простору, необхідного для успішного функціонування відкритого та конкурентоспроможного внутрішнього ринку у сфері інформаційного суспільства та засобів масової інформації;

— Зростання інновацій та інвестицій в дослідження в області інформаційних і комунікаційних технологій;

— Інтегроване європейське інформаційне суспільство, яке висуває на передній план кращу якість суспільних послуг і життя.

Все ж незважаючи на зусилля європейських інститутів єдиного європейського медіаринку все ще не існує, так само як і не існує єдиного європейського інформаційного простору. Прагнення до єдиних стандартів та гармонізації законодавства, стимулювання інформаційного обміну та виробництва європейського медіапродукту поки не привели до поставленої мети. Медіаринок ЄС залишається сукупністю національних медіаринків, нехай і пронизаних мережею певних правових і фінансових взаємин, та є відносно частково гармонізованим. Межі європейського регулювання визначаються принципом субсидіарності, який дозволяє оцінити, чи дійсно втручання ЄС необхідно, або дії щодо вирішення даного питання слід залишити у віданні країн-членів.

До різних видів компетенцій за участю ЄС входить розробка єдиної аудіовізуальної політики, медіаполітика та телекомунікаційна політика. Проте, сукупні дії ЄС в інформаційній сфері все ж можна назвати інформаційною політикою, а визначення інформаційної політики ЄС можна дати таке – інформаційно-комунікаційна діяльність інститутів ЄС, яка, відповідно до цілей ЄС, національних інтересів держав-членів та громадян об’єднаної Європи, спрямована на створення і підтримку функціонування єдиного європейського політичного, економічного, соціального та культурно-інформаційного простору. Цілі інформаційної політики ЄС сформульовані Європейською Комісією таким чином: це відповідно створення єдиного медіапростору ЄС і захист внутрішнього комунікаційного простору Європейського Союзу від зовнішнього впливу [14, с. 165].

Сприяє формуванню європейського інформаційного простору також існування цілого ряду загальноєвропейських ЗМІ та баз даних. Серед них найважливіше значення має полімовний телевізійний канал «Euronews», офіційне друковане видання ЄС – «Офіційний журнал», номери якого виходять у світ практично щодня всіма офіційними мовами ЄС (окрім ірландської), відбиваючи весь зміст правотворчої діяльності Європейського Союзу. Існує спеціальне видання для офіційного оприлюднення повних текстів усіх рішень органів судової влади ЄС – «Повідомлення про справи, що надійшли на розгляд до Суду і Суд першої інстанції». Воно також виходить на всіх офіційних мовах ЄС. Самостійні друковані органи мають і інших інституту ЄС – Комісія, Європейський парламент, Економічний і соціальний Комітет.

При цьому основні форми та напрями діяльності ЄС з розповсюдження інформації про його політику та правовій системі як усередині Союзу, так і на треті держави є складовою частиною єдиної системи міжнародного інформаційного обміну. Організація даної системи будується на основі міжнародного права. Він визначає рамки і структуру правового поля, на якому будується інформаційна діяльність Європейського Союзу, інших країн та міжнародних організацій.

Хотілося б відзначити, що важливу і доповнюючи по відношенню до діяльності ЄС в рамках європейського інформаційного простору здійснює Рада Європи. Не наділена на відміну від ЄС наднаціональними повноваженнями, вона здійснює правова регулювання в тих сферах, де відстає ЄС. Більше того, можна погодитися з думкою, що Рада Європи готує грунт для послідовного розширення Європейського Союзу [5, с. 102]. Насамперед, мова йде про регулювання культурно-інформаційної діяльності учасників інформаційного простору, зокрема професійної діяльності журналістів. Такі документи, як Резолюція ПА РЄ № 1003 про етику журналістики, Резолюція № 2 «Свободи журналістів і права людини», Рекомендація № R(96) 4 «Про захист журналістів за умов  конфліктів і тиску» підкреслюють важливість професійної діяльності ЗМІ в сучасних умовах європейської інтеграції. У Резолюції № 2 «Свободи журналістів і права людини» підтверджено принципи захисту журналістів в умовах демократичного суспільства. У принципах журналістської етики йдеться про зміцнення вільної, незалежної, плюралістичної та відповідальної журналістики, про вільний доступ до професії та професійної діяльності, невтручання у діяльність журналістів з боку органів державної влади, а також про створення умов для професійної діяльності в зонах збройних конфліктів та кризових ситуацій [15]. Важливу роль для формування європейського інформаційного простора грає також конвенція Ради Європи «Європейська конвенція про транскордонне телебачення» (1989 р.). Ця конвенція зосередила в собі на тому історичному етапі норми ідентичні нормам зібраним в Директиві ЄС про транскордонне телебачення. Мета її прийняття полягала в тому, щоб охопити однаковим правовим регулюванням якомога більшу кількість країн Європи, незважаючи на їхню участь в різних економічних об’єднаннях. У 1989 р. вона допомогла узгодити цілі правового регулювання країн Західної Європи не членів ЄС (Фінляндія, Австрія, Швейцарія, Норвегія), а з розпадом соціалістичного блоку та СРСР до конвенція отримали змогу приєднатися і країни Східної Європи, тепер, для цілого ряду країн, таких, як Україна, Грузія, Молдова Європейська конвенція про транскордонне телебачення дає змогу співпрацювати в ряді аспектів врегульованих в її рамках з європейським інформаційним простором.

Створенню європейського інформаційного простору сприяють і інші конвенції, укладені на теренах Європи. Наприклад, Орхуська конвенція, що передбачає інформування громадян про рішення державних органів в сфері захисту навколишнього середовища та захист цього права в національних судових установах або Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті (1991 р.), яка передбачає інформування зацікавленої громадськості до обговорення проектів, що можуть становити загрозу навколишньому середовищу. Всі ці конвенції сприяють розробленню в Європі європейського інформаційного простору та закріплення в ньому певних принципів.

Європейський інформаційний простір, як і європейське право базується на певних принципах, спільних для всіх держав. Важливу роль в формуванні цих принципів відіграють рішення європейських судових установ, як в рамках ЄС, так і інших інститутів європейського правового простору. Діяльність Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема, щодо реалізації ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дає змогу сформулювати деякі принципи європейського інформаційного простору (Справи EGMRE 276 «Informationsverein Lentia u. a.», EGMRE 216-A «Observer and Guardian»). Крім того, захист територіальної цілісності можете в основному служити підставою для обмеження свободи вираження думок (EGMRE 1999 – IV справа проти Туреччини). Обмеження також можуть випливати з захисту моральності, конфіденційність повідомлень або незалежності судової влади. Які дії виправдано в кожному випадку, можна вирішити, враховуючи різні національні традиції Договірних Держав. У секторі засобів масової інформації, ЄСПЛ часто приймає особливо вузьке тлумачення. Так у випадку ірландської заборони на інформацію про абортів за кордоном мало місце порушення статті 10 (EGMRE 246-A «Opendoor and Dublin well women»).

Таким чином, можна визначити наступні принципи європейського інформаційного простору:

— Забезпечення основних прав і свобод людини у сфері інформації, включаючи свободу висловлення;

— Забезпечення інформаційної підтримки інтеграції;

— Створення умов і контроль за виконанням принципу вільної конкуренції на інформаційному ринку;

— «Прозорості управління», для політичної діяльності в інформаційному суспільстві;

— «Принцип включення», що передбачає пряме залучення громадян в інформаційні процеси;

— Реалізація антимонопольної політики і медіаплюралізму;

— Принцип вільного руху інформаційних товарів і послуг на інформаційному ринку ЄС;- Розвиток і регулювання європейського законодавства в інформаційній сфері; – Регулювання національних інформаційних просторів;

— Принцип збереження культурного різноманіття;

— Підтримка створення європейського інформаційного продукту для наповнення європейського медіаринку.

Таким чином, словосполучення «європейський простір» активно використовується в рамках побудови різного роду тренсінтеграційних об’єднань в Європі (Європейський освітній простір, Європейський економічний простір, європейський правовий простір). Їхньою особливістю є участь в них як ЄС, так і держав-членів інших регіональних об’єднань континенту, та самих цих міждержавних об’єднань. Щодо Європейського інформаційного простору, то зараз він перебуває в стадії становлення і може бути визначений з технічної, політичної і правової точок зору. Характерною ознакою інформаційного простору є його звернення на людину в рамках інформаційного суспільства. З правової точки зору, він являє собою правові засади регулювання діяльності в інформаційній сфері в Європі, які здійснюються виходячи з базових європейських цінностей (поваги до прав людини, демократії та верховенства права, економічної свободи і відповідальності) і здійснюються в рамках діяльності європейських міждержавних об’єднань, які своєю чергою впливають на відповідну діяльність держав. Він базується на цілому ряді принципів, які викристалізувалися в процесі діяльності європейських судових установ, в першу чергу Європейського суду з прав людини та Суду ЄС з тлумачення норм міжнародних договорів.

Список використаної літератури

1. Tykhomyrova Y. Trans-European component of the European information space. [Електронний ресурс]. / Y. Tykhomyrova. — Режим доступу: http://journals.iir.kiev.ua/index.php/pol_n/article/view/1003/957.

2. Машлыкин В.Г. Европейское информационное пространство / В.Г. Машлыкин. — М.: Наука, 1999. — 95 с.

3. Фрольцов В.В. К проблеме формирования европейского информационного пространства на рубеже XX–XXI вв. / В.В. Фрольцов // Журналiстыка-2003: матэрыялы 5-й Мiжнароднай навукова-практычнай канферэнцыi. Мiнск, 4-5 сн. 2003 г. / Бел. дзярж. ун-т; пад рэд. В.П.Вараб`ева [i iнш.]. – Мiнск, 2003. – С.279–280

4. Топорнин Б.Н. Европейское право: ученик. / Б.Н. Топорнин. – М.: Юрист, 1998. – 297 с.

5. Гнатовський М.М. Європейський правовий простір. Концепція та сучасні проблеми. / М.М. Гнатовський. – К.: Промені, 2005. – 222 с.

6. Лукашук И.И. Глобализация, государство, право, ХХІ век. / И.И. Лукашук. – М.: Спарк, 2000. – 279 c.

7. Національні тенденції та міжнародний досвід сучасного праворазуміння. Монографія / За заг. ред. Н.М. Оніщенко. – К.: Юридична думка, 2013. – 480 с.

8. Європейський Союз: економіка, політика, право: енциклопедичний словник / Гол. ред. В.В. Копійка. – К.: Київський університет, 2011. – 368 с.

9. Communication from the Commission to the Council, the European Parliament, the European Economic and Social committee and the Committee of the Regions — “i2010 – A European Information Society for growth and employment” {SEC(2005) 717} /* COM/2005/0229 final */. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/;jsessionid=hzGgTq2djvGsVDnT958tp3srdnQcRMyrTJG61CQzmmB00LvtXp88!-190817253?uri=CELEX:52005DC0229.

10. Рекомендация CM/Rec(2011)7 Комитета министров государствам-членам о новом понятии СМИ (Принята Комитетом министров 21 сентября 2011 года на 1121-ом заседании постоянных представителей министров). [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://cyberpeace.org.ua/files/ii_e_14.pdf.

11. Комитет министров Совета Европы. Декларация о свободе выражения мнения и информации 1982. [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://docs.cntd.ru/document/90199608.

12. Политическая декларация о средствах массовой информации в демократическом обществе [Электронный ресурс] / 4-я Европейская конференция министров по политике в области средств массовой информации Прага (Чешская Республика), 7–8 декабря 1994 г. — Режим доступа: http://www.data.minsk.by/books/ce_massmedia/7.html.

13. COM(2003) 784. Communication from the Commission to the Council, the European Parliament, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions «The future of European regulatory audiovisual polic». [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2003:0784:FIN:EN:PDF.

14. Курышева Ю.В. Испания: политико-правовые аспекты процесса интеграции национальных СМИ в информационное пространство ЕС. Дисс. кандидат политических наук 10.01.10. / Ю.В. Курышева. — Санкт-Петербург, 2008. – 203 с.

15. Ошитко О. Нормативно-правове регулювання інформаційних відносин у Європі [Електронний ресурс]. / О. Ошитко // Віче. — №10. — 2011. — Режим доступу: http://www.viche.info/journal/2565/.

Related Posts

instagram volgers kopen volgers kopen buy windows 10 pro buy windows 11 pro